Назва «лазанья» (італ. Lasagna) відноситься до одного з найбільш ранніх видів італійських макаронних страв. За однією версією, вона походить від латинського слова lasanum, що означає «кухонний горщик»; по іншим припущенням – від латинського слова laganum, яке перекладається як «тонкий лист тіста».

Сучасна лазанья, можливо, є наступницею схожого блюда римських часів, два рецепта якого містить трактат Апіція, написаний до IV століття н. е. Однак давньоримська «лазанья» відварювалась, а не запікалась.

Від місцевості до місцевості і з плином часу в Італії змінювалася форма лазаньї і склад її тесту. У деяких регіонах відмовлялися від яєць. В інших місцях, з економії, до яєць додавалася вода. Якщо сьогодні лазанью роблять з пшеничного борошна, то раніше використовували полбу, жито, каштанове борошно і, в кінці XVIII століття, кукурудзяне. Для кольору в тісто іноді додавалися шафран, шпинат, мангольд.

З 1800-х років на обідах знаті стала з’являтися запечена лазанья, особливо на півдні Італії, де блюдо поширилося дуже швидко.

Сьогодні запечена лазанья характерна для багатьох областей Італії, при цьому її начинка і форма варіюються. Останнім часом набули поширення тонко розкатані прямокутні листи тіста, хоча в деяких рецептах використовуються і квадратні. Як правило, сучасна лазіння готується з шести шарів тесту, при цьому на кожен шар кладуть начинку, а зверху – тертий сир і кілька шматочків масла. На думку самих італійців, кращу лазанью готують в невеликих сільських фермах і кафе. Найпопулярнішим соусом до лазіння по праву вважається “Бешамель”, саме його найчастіше використовують при приготуванні цієї страви вмілі італійські господині.